“Чорний Молот”. Повернення.

Одного разу написавши відгук на якусь книгу чи фільм, я ніколи більше не переписую його знову. Справа в тому, що саме в момент написання враження ще достатньо свіжі і неторкані, тому й об’єктивніші. Але ось я знову вертаюсь до “Чорного Молота”, чи міг я думати, пишучи ще першу рецензію, що “Чорний Молот” вийде в Україні? Звісно ні. Але ось він в моїх руках і ось друга рецензія, на цей раз на перший том від видавництва Vovkulaka.

Взагалі, Вокулака мене приємно дивує – шикарний дебют “Серед овець”, все ще найкращим вітчизняним мальописом(вгадайте, то написав перший огляд на нього?)), далі перший том шедеврального бісівського дітища Майка Міньйоли, потім “Чорний Молот” і ще один вельми багатообіцяючий анонс – “Ліга видатних джентльменів” Алана Нашого Мура.

Не знаю як у вас, але в мене часто виникає відчуття певної незграбності, коли вже прочитавши оригінал, читаєш переклад, як не дивно , але з Молотом цього не відбулось. Якість видання, в купі з перекладом і роботою дизайнера дають чудовий результат. Кольори грають не гірше ніж в англомовних виданнях, сторінки неймовірно приємно хрустять, запах фарби занадто божественний щоб передати його словами (Небо і Земля в порівнянні з смердючими коміксами Комільфо).

Оскільки про сюжет я все розповів в попередній рецензії, на яку буде посилання внизу, то тут хочу зупинитись на нашому виданні, ньюансах перекладу, а також цікавих певних таємницях коміксу.

Давайте побалакаємо про формат і краще про нього можна розповісти на прикладі зображень, знизу я зрівняв розміри Чорного Молота з іншими книгами.

Стандартний синґл від Темної Конячки (між іншим спін-оф “Молота”) .

Стандартний хардкавер від Марвел, як бачимо, “Молот” трішечки більший.

Хардкавер від “Рідної мови” менший і вужчий .

“Володар світла” від КСД (небеса, яка це шикарна річ) як і будь-яка звичайна книга сильно поступається розмірами коміксу.

Тверда обкладинка це завжди краще ніж м’яка, комікси в м’якій обкладинці, котрі останнім часом стали популярними в нас, годяться на два-три прочитання, а потім просто розлазяться в руках, вже краще збирати серії в синґлах, тому тверда обкладинка це єдино можливий розумний вибір для такої книги. Присутнє вибіркове лакування, що теж додає їй ціни,тішить якісне зшивання – розвороти не з’їдено, весь малюнок збережено. Фарби якісні, тут нічого додати.

Про переклад. Якщо чесно, я був приємно здивований, адже в коміксі дуже багато складних імен і гри слів, котрі перекласти не втрачаючи зміст дуже важко, а то й неможливо. Наприклад TLK-E WLK-E (“Talky-Walky”), що по суті є сленговою назвою рації де два слова змінені місцями, її тут називають Торохтуха, що досить цікаво , бо відразу відкриває стать робота, котра в перших випусках зовсім не зрозуміла в міру особливостей англійської мови.

Загалом переклад смачний і живий, хоча є деякі нюанси про які нижче.

Олена Лісевич отримує великий плюс за :

Варбульця і Варбі – гарне рішення
Шушвалка
Учорнілу природу
Хроно-цуца

Мінус за:

“таємницю походження” , бо походження це більше про родовід і так далі, в даному випадку краще підійде “становлення”, адже й канонічне слово оріджин, котре ми використовуємо для розвиток героя і початок його шляху все ж характеризує становлення, а не походження.
Тремтіння, слово “Трепет” тут підійде більше, бо має в собі менше фізіологічності і більше пафосності, чого й треба в ретро-обкладинці.
Мій синок, а чому не синочок, так же ж трагічніше?

Ейбрегем Бам, неоднозначний переклад, з одного боку зберігається милозвучне скорочення “Ейб” (привіт Ейб Сейпіен), але втрачається милозвучність власне імені, бо в оригіналі маємо Ейбрегем Слем, а в нас Ейбрегем Бам. Як альтернативу можна було спробувати Авраам Бам – і так, така біблійність повністю виправдана, адже в додаткових матеріалах в досьє читаємо, що повне його ім’я Ейбрегем Єзекіль Бам, а скорочено його можна звати Авр, погоджуюсь, що гірше ніж Ейб, але як бачимо, тут палиця з двома кінцями.

Все решта – на висоті, в перекладі, як каже Нора Галь “Є душа”.

Про додаткові матеріали – це шикарно, особливо дизайн персонажів, а також післямова від Леміра. Варто згадати що для й для Ормстрона ця серія була складною, адже він малював Чорного молота, коли відходив від геморагічного інсульту, також дуже зворушила історія Джефа, його творчий шлях і просування кар’єрою.

Підсумовуючи хочу ще трохи сказати про сам тайтл. “Чорний молот” вже обріс спін-офами і потихеньку стає комікс-світом, який досліджувати не менш приємно ані ж велетенський Хеллбойверс чи Сендменверс. Вже й з’явився кросове з Лігою Справедливості та й серіал теж анонсовано. За простотою сюжету першого тому ховається дуже багато цікавих таємниць і посилань, наприклад аналогія з Ейбом і Кепом Америкою для нас береться на ура, а от пасхалка Хатинки жахів і її попередника House of Secrets/Mysteries візьметься далеко не кожним. Також Лемір віртуозно бавиться з наративом, чого ж вартують діалоги Полковника і його переміщення паразоною. Приємну цю річ читати, приємно нюхати, приємно мати на полиці.

Я з нетерпінням чекаю другого тому, від Вовкулак прошу тільки триматись в цьому ж темпі і далі дивувати нас такими потрібними і цікавими тайтлами.

Хочу подякувати пану Мішенову за наданий примірник і обіцяю відповсіти цим же. Зустрінемось в огляді “Ліги Видатних Джентльменів”, хорошого вам читання!