Лобстер (2015)

режисер Йоргос Лантімос 

Фільм , котрий викликає неоднозначні емоції, вражає оголеністю правди і жорстокості. 

Перше питання, котре з’являється в глядача – Як сприймати цей фільм ? 
Як театр абсурду, чи серйозний погляд на суть міжлюдських відносин ? 

В цьому плані мені було трохи легше, адже за плечима перегляд багатьох картин Ларса Фон Трієра , чомусь саме його стиль я побачив в цьому фільмі. 
Кидається у вічі подібність з Трієрівським ”Антихристом”, ”Доґвіллем”. 
Дехто ознаменовує це кіно ,як антиутопію , адже в ньому показано модель існування людей, котра мала б бути ідеальною, а виявляється жахливою і нелюдською. Це ж основна ідея такого жанру ? 

Так це правда, але як на мене то основним стрижнем Лобстера є психологічний розтин людської душі . 
Основні поняття,які розглядає фільм – це самість (самотність) і спільне життя з коханою людиною. 
І що б показати нам основну суть цих понять режисер показує два види суспільства де ці два поняття зведені до абсурду. 
Це готель і ліс. 

Модель цього суспільства проста і жорстока – кожна людина має знайти пару, а ті , що лишились самотніми потрапляють у спеціальний готель де за 45 днів мають знайти пару. Якщо це не відбудеться , то їх відправляють в ліс , де вони живуть серед племені одиноких. В якому табу це будь-які близькі відносини між двома людьми , котрі караються ”червоним поцілунком” , ”червоними зносинами” і іншими жахливими тортурами. 
Там на них полюють жителі готелю ( що свого роду є алюзією на насміхання сімейних людей з самотніх) . Спійманих одинаків перетворюють на тварин. 

Назва фільму Лобстер пояснюється тим, що головний герой, бажав у випадку провалу подружнього життя бути перетвореним на лобстера. 

Надзвичайно цікаво і глибоко розкрита тема спільності . Чи справді подібність наших хворіб , болів , уподобань і звичок притягує нас одне до одного . Чи дійсно це серцевина відносин? І що буде ,якщо звести цю ідею в ранг абсолютної істини? 

Зараз я з певністю можу сказати, що багато хто сприйме все вище написане за абсурд і арт-хаусну маячню. 
І це не дивно, адже словами не можливо описати цей фільм бо він не що інше, як сукупність картин. 

Про музику – божественно. 

Краса пейзажів, тварин і природи вражає кожної хвилини . 
Емоції просто прошивають голками , інколи важко стриматись від плачу, чи злості. 

Лобстер говорить не з нашою свідомістю, а з підсвідомим і знаходить ключі відразу.