режисер Йоргос Лантімос
Фільм , котрий викликає неоднозначні емоції, вражає оголеністю правди і жорстокості.
Перше питання, котре з’являється в глядача – Як сприймати цей фільм ?
Як театр абсурду, чи серйозний погляд на суть міжлюдських відносин ?
В цьому плані мені було трохи легше, адже за плечима перегляд багатьох картин Ларса Фон Трієра , чомусь саме його стиль я побачив в цьому фільмі.
Кидається у вічі подібність з Трієрівським ”Антихристом”, ”Доґвіллем”.
Дехто ознаменовує це кіно ,як антиутопію , адже в ньому показано модель існування людей, котра мала б бути ідеальною, а виявляється жахливою і нелюдською. Це ж основна ідея такого жанру ?
Так це правда, але як на мене то основним стрижнем Лобстера є психологічний розтин людської душі .
Основні поняття,які розглядає фільм – це самість (самотність) і спільне життя з коханою людиною.
І що б показати нам основну суть цих понять режисер показує два види суспільства де ці два поняття зведені до абсурду.
Це готель і ліс.
Модель цього суспільства проста і жорстока – кожна людина має знайти пару, а ті , що лишились самотніми потрапляють у спеціальний готель де за 45 днів мають знайти пару. Якщо це не відбудеться , то їх відправляють в ліс , де вони живуть серед племені одиноких. В якому табу це будь-які близькі відносини між двома людьми , котрі караються ”червоним поцілунком” , ”червоними зносинами” і іншими жахливими тортурами.
Там на них полюють жителі готелю ( що свого роду є алюзією на насміхання сімейних людей з самотніх) . Спійманих одинаків перетворюють на тварин.
Назва фільму Лобстер пояснюється тим, що головний герой, бажав у випадку провалу подружнього життя бути перетвореним на лобстера.
Надзвичайно цікаво і глибоко розкрита тема спільності . Чи справді подібність наших хворіб , болів , уподобань і звичок притягує нас одне до одного . Чи дійсно це серцевина відносин? І що буде ,якщо звести цю ідею в ранг абсолютної істини?
Зараз я з певністю можу сказати, що багато хто сприйме все вище написане за абсурд і арт-хаусну маячню.
І це не дивно, адже словами не можливо описати цей фільм бо він не що інше, як сукупність картин.
Про музику – божественно.
Краса пейзажів, тварин і природи вражає кожної хвилини .
Емоції просто прошивають голками , інколи важко стриматись від плачу, чи злості.
Лобстер говорить не з нашою свідомістю, а з підсвідомим і знаходить ключі відразу.
