Відхід Героїв

Мені зустрівся мандрівник з античних місць

Де близ ліан і кварцового обеліску

Усе буяє від солодких трав, в промінні блиску

Там молиться народ, там чути вість.

З плодючих вод виходять враз істоти

Сини нерейні батька муляних глибин

І землі ці не чинять їм ні тлум ні спротив

Їм поселитись тут хтось вишній повелів.

Сей час насправді має три обличчя

І трьох богів в собі ховає імена

Проте у голос промовляти їх не личить

Їх лик не закарбовано на тілі знамена.

Ло! В підземельних схронах

Тепер царює рід людей

Кетцалькоатлівські закони

Для них виписує новий архієрей.

Бо той що тіло мав з частин убитих воїв

Хто битись мусів на арені для вельмож

Тікав під землю. – Привиде, що ж ти накоїв!

Кричали в слід глухі обличчя потороч.

Прихід до царства, хлібосяйні збіжжя

І спис і камінь і святе чоло

Рука Погибелі – камінь наріжний

Померлий воїн – чисте полотно.

В пучину вод упасти, розчинитись в морі

Загинути в пащеці, цвітом прорости

Залізна Діва, наречена в горі

І Обеліск, до нього ж варто йти.

Там вийдуть в гори діти і професор

І Гомунукол і Великий Риб

І Древня Жінка й Бородань кремезний

І Дух і Пломінь і Кулак Війни.

І Леопардовий Месія

І Дівчина з Мечем Вогню

І просто жінка, та що сіяла

Надію в Прокляту Ріллю.

І кіготь Справедливої Покари

І благородний лицар крови

І той хто вивчив всі на світі чари

І повелитель чарів мови.

Численні воїни, герої

І хитромудрий відьмолов

Усі під деревом гіллі старої

І ніч на очі вклала їм покров.

Тікає час, зникають скелі й люди

Вмирає разом зло й добро

У потойбіччі воїни поснули

Пригадуючи врем’я, що колись було.