Для мене вже стало доброю традицією читати нову книжку з серії “Майстри світової прози” і по свіжих слідах писати на неї відгук.
“Довколосвітні мандри короля Зібеліна” прийшли до мене разом з горою інших чудових видань, котрі були замовлені на чорну п’ятницю. Оскільки я спершу взявся за Дюренмата і був збитий з ніг його непересічною майстерністю, довелось взяти невеличку паузу і почитати поезію, графічні романи і книги з мистецтва.
Минув тиждень і я знову готовий до сприйняття чогось великого. Беру в руки приємну невеличку книжечку з штурвалом в котрому відображаються пейзажі, якісь поселення, процес розбудови.
Книга виглядає вельми смачно, а перші ж речення обсмоктуються, слова звично входять в лінґваріум і лишаються там. “Дуже-дуже добрий переклад” подумалось мені. Просто ковток свіжого повітря. І дійсно Ярослав Коваль на стільки вдало українізував книжку, що здається, вона написана тут у нас, якимось рідкісним і невідомим майстром словесності. Ще одна приємна несподіванка, це бездоганна редактура. Здається до мого попереднього відгуку таки прислухались, бо я не зміг знайти жодного хибодруку, русизму чи якихось інших помилок. Браво!
Роман хоче сподобатись нам і вдається до всіх можливих способів. Кожен з нас може знайти в ній улюбленого героя, котрому схочеться поспівчувати і котрого розумієш з півслова. Є всі потрібні архетипи, є леґендарний Кемпбеллівський “Шлях героя” і який то шлях!
Ось вражений подагрою Бенджамін Франклін. Титан, винахідник, законотворець і .. забутий пенсіонер.
Ось Августин і неконтрольовані ремінісценції з християнським мислителем раптово нагло перекреслюються. Ми спостерігаємо становлення воістину непересічного трікстера не гіршого за Улен Шпіґеля чи Насреддіна.
Його “дітче врем’я” особливо близьке мені. Палаццо в прекрасній глушині, “бібліотека, о бібліотека! Чи торкнувся хтось? Чи відчинив хтось хоча б одне з численних вікон. Вікна Досвіду, зараз – пітьма, вечірні досвідки, вже досвіта покину вас знову не прочиненими, хіба може ось.. Ти.. Всі знають про Тебе, але чому так мало читало? Далі – паркетом, туди – до опочивальні, до кабінету.” Вчитель і повчання його доцільні молодому розумові.
Юний Августин це еталон ідеального вітрувіанського чоловіка – гострий розум і могуче мускулясте тіло. Для його росту є всі необхідні умови. Передчасна смерть обожнюваної матері. Войовничий батько, його бзіки з фехтуванням та інсценізованими кінними боями. Меланхолійний вчитель французької мови – знайомство молодого Беньовського з філософами, його погляди на релігію і устрій держави, врешті втеча з дому, котрій передує вельми ціавий епізод – скотобійня.
Пам’ятаєте, цей же символ грає одну з ключових ролей в книзі Альфреда Дебліна “Берлін Александерплац” . Тут, убивство бика порівнюється зі звільненням учителя Башеле. І це йому смертний вирок, він вмирає в горах, як ніцшеанський Заратустра, але навпаки.
В цій історії є місце для дійсно цікавої і неоднозначної героїні – Афанасії. Це той рідкісний образ жінки дії, котрий не часто маємо змогу пізнати в літературі, а у сінематоґрафі й поготів. Вже з приміток я дізнався, що її опис не відповідає дійсності і є забаганкою Рюфена, але якою ж забаганкою, пані й панове! Ми маємо дівчину, котра виросла в морозянистих вітрах Сибіру, котра сама собі обрала мужа, авантюрного хмарогона і підкорила його. Це жінка котра ходить в штанях за сотні років до Шанель і виглядає при цьому не гірше прудкої Діани. Це особистість з жагою відкривати нове і бажанням бути причетною до мандрів в часи тріумфу, голоду і хвороб.
Є тут ще один персонаж – Мадагаскар. В Джойса Дублін, в Дебліна Берлін, в Рюфена Мадагаскар. З цих трьох, Мадагаскар найнедоброзичливіший. Він труїть міазмами, нападає з криками жорстоких племен, збиває з ніг безконечними потоками дощу. Але, коли його завоюєш, почуватимеш себе кролем. Королем Зібеліном.
Книга написана дуже не по сучасному і це чудово. Тобто, Рюфен спеціально тримається усталених класичних наративних норм, він не вигадує велосипеда, як це робить той же Деблін, Джойс і Рушді, але вже на придбаному велосипеді , він їздить віртуозно, без рук, а часом і без ніг.
Оповідь перестрибує між Августином і Афанасією, що створює приємний контраст. Тим часом, нам зрозуміло, що існує й третя лінія – події, що мають місце в кабінеті Франкліна.
Але апофеоз всього дійства це останній розділ і останній бій. Зараз в мене існує непереборне бажання зацитувати отут ті кілька останніх строф, але я не можу, бо се буде вівісекція вимираючого сніжного горностая. Я не можу вбити його для вас, хіба запросити на його пошуки, на лови Снарка, в Одіссею довжиною в двісті сорок чотири сторінки, котра для мене тривала два дні, бо не можна щоб герої непорушно чекали своєї долі в застиглих позах на непрочитаних сторінках. Ви мусите вполювати його самотужки. Я не віддам вам його понівечене тіло, бо білий зібелін цінується тільки неушкодженим.
