На мою думку жанр нон-фікшна зараз дуже сильно переоцінений, ба більше, цим терміном називають все що лише можливо – від мотиваційної макулатури до псевдо-психологічного шлаку. Засилля селфхелперів, пустопорожніх резонерських текстів і книг, котрі щосили намагаються видаватись науковими, знецінило даний жанр, але полиці все ще вгинаються, а купівельноспроможний охлос (тут дозволю собі процитувати безсмертного Чубая) “лише жують, лише ковтають. Лише ковтають і жують — і більш нічого.”
Але, давайте про хороше.
Моє улюблене видавництво, цього року потішило двома найкращими книгами в жанрі нон-фікшн, а саме “Кімнатою снів” Лінча і біографією Фройда від Ломана.
Для мене важко сказати, хто все ж таки мені ближчий, Фройд Чи Лінч. Стосовно Лінча я абсолютний фанат – передивився-перечитав-переслухав усе, від короткого метра і до музичних альбомів, прочитав його книгу “Спіймати велику рибу” – просто геніальна насмішка над книгами з письменницької майстерності, на сторінках якої Лінч майже нічого не говорить про ідеї, зате багато каже про медитацію, дитячі спогади і куріння цигарок. З Фройдом ще цікавіше, адже в 2020 я прочитав 12 його праць і в принципі перебував у психоаналітичні темі з головою.
Обидві книги чудово перекладені (посилаю потужні хвилі респекту Романові Осадчуку, моєму улюбленому перекладачеві, в 2021 читатиму його переклад “Історій хворіб”). В “Кімнаті снів” снів знайшов кілька смішних помилок – атеріосклероз і (тут я качався по підлозі зі сміху) “Шестеро хворіють, шість разів” – приклад того, коли дослівний переклад не найкращий вихід, але це задротські штучки, які зовсім непомітні звичайному читачеві. До цих двох книг я із задоволенням повертатимусь, розглядачитму численні фото “Кімнати снів” а перечитуватиму цитати Ломана.
Також не можу не згадати найкрасивішу книгу року – велетенський альбом Хокусая, котрий я сам собі спрезентував на день народження, “Історію окультного Таро”, котра виявилась історією окультизму як явища з точки зору картомансії, а також “Мистецтво Бачити” Джона Берґера з альтернативними поглядами на рекламу, натюрморт і жіночий еротизм. “Галюцинації” Сакса, ще раз доводять і прибільшують мою любов до нейронаук, а описи тріпів найдеталізованіші і найемоційніші з тих, що я читав, місцями Тім Лірі і Кастанеда нервово курять збоку, чого лиш вартує епічна бойова сцена побачена в струмені сечі. “Нотатні книжки” Камю – зразок дійсно цікавих щоденників цікавої людини, а “Сотвори собі ворога” Умберто Еко збірка різноманітних ессе, таматиком котрих є питання існування душі в зародка і розвиток постмодерних письменницьких угрупувань.
В 2021 з нетерпінням очікую “Геліогабала” Антонена Арто в перекладі Романа Осадчука, якщо ця книга вийде, то автоматично стане найкращим нон-фікшном року.
- Дрезденська галерея, колекція шедеврів
- “Леонардо” – Карло Педретті
- “Касцусіка Хокусай.” Пейзажі, ілюстрації, манґа
- “Галерея украдених шедеврів” Саймон Хоупт
- “Кімната снів” Девід Лінч, Крістін Маккена
- “Прерафаеліти” Ігор Свєтлов
- “Галюцинації” Олівер Сакс
- “Коротка історія всього на світі” Біл Брайсон
- “Коротка історія людства” Герберт Велс
- “Історія майбутнього” Тімоті Лірі
- “Королівство безмежного простору: Портрет голови” Раймонд Талліс
- “Історія древньої Греції в обраних життєписах” Генріх Штолль
- “Магія книги” Герман Гессе
- “Ван Гог” Фламініо Ґвальдоні
- “Матісс” Фламініо Ґвальдоні
- “Нотатні книжки” Альбер Камю
- “Сотвори собі ворога” Умберто Еко
- “Історія окультного Таро” Чарльз Декстер, Майкл Дамміт
- “Сім вечорів” Хорхе Луїс Борхес
- “Сократ” Микола Фомічев
- “Мистецтво Бачити” Джон Берґер
- “Лекції з мистецтвознавства” Джон Рескін
- “Зіґмунд Фройд” Ганс-Мартін Ломанн
Бонус:
Лібраріум Доктора Хосебра 