Українські комікси це щось дуже дивне і унікальне – культура мальованих історій з’явилась в нас відносно пізно, вже в ті часи, коли комікси були самостійним серйозним мистецтвом, а не просто шаржевими картинками чи дешевими історійками для вбивання часу. І тому не дивно, що в нас немає власної супергероїки, але є кілька творів світового рівня, які сміливо можуть змагатись якістю сюжету та малюнку із закордонними представниками. Мова йде про анімалістично-антропоморфну антиутопію “Серед овець”, класичний пригодницький графічний роман “Даогопак”, ще одну антиутопію з елементами фантастики та альтернативної історії “Орда” і, напевно найскладніший, найвитонченіший і найтаємничіший психологічно-психоделічний трилер “Залізна Голова”.
Що мене вразило в першому випуску “Залізної голови” – багатство і неоднозначність сюжетних ходів, можливості для трактування і рідкісні мистецькі алюзії, котрі норма для Мура чи Моррісона, але я ще досі не бачив нічого подібного в українських авторів. Перший випуск, це така собі суміш “Острова проклятих”, “Мементо” і “Партитури на могильному камені”.

Звісно, що я хутчіш зробив передзамовлення за що отримав бонусні стікери, на котрих за моєю підозрою зображена одна й таж істота в трьох іпостасях – Урум, Мозок в якому він живе і частково яким він і є, а також кіт (Урум, яким його бачить Марченко).
Коротко перекажу сюжет коміксу – Сурма, пацієнт психологічного шпиталю недалекого майбутнього, прокидається з залізною пластиною у голові, він погано пам’ятає, що він залюдина, а окрім того в його голові звучить дивний голос, котрий називає себе Урумом. Разом з Сурмою, читачеві прийдеться розкрити таємницю його минулого і спробувати вибратись із лікарні.
Приступаючи до аналізу другого випуску буде доречно сказати, що відгук про перший я написав для Журналу “Чорний лев” і його можна прочитати за посиланням:

“Хлопчик в єнотовій шапці” – картина 1965, кисті неперевершеного Ендрю Ваєта – одна з перших інтелектуальних пасхалок, розкиданих автором, вона висить на стіні психіатричного диспансера, біля неї примостився Сурма, звісно не просто так. На картині зображено Джеймі Ваєта – майбутнього художника з генерації Ваєтів, батько зображує дитину в полі, золоті простори, сухе деревце позбавлене листя позаду, погляд дитини не зафіксований на чомусь конкретному, це легендарна задума молодого деміурга. Тут уважний читач зможе прослідкувати певний гностичний посил – Маска – її син Урум, Сурма – Урум (як його ж плід уяви або альтер-еґо).
Далі – неоднозначна “Синя Папка” і тут, я осягаю, близькість “Залізної голови” і найкращого серіалу в історії людства “Твін Пікса” – окультизм, інопланетяни, галюцинації, подорож між вимірами, доппельґанґери і пречудова неоднозначність. Для пояснення : в США і Радянському союзі існували справжні спонсоровані державою проекти з дослідження НЛО, вони відомі під різними назвами, але найпоширеніші це “Синя Книга” та “Синя Папка”, Максим Удинський таким чином виконує Пєлєвінський фінт – поміщає таємницю в таємницю.
А наступна сторінка з неперевершеним розворотом, це напевно одне з кращого, що я бачив в українських коміксах : головний герой старається розгадати загадку сховану в малюнках божевільного, а читач тим часом знаходить цікаві деталі в кімнаті : білий вовк Корешкова, таємниче перо у склянці, єдиноріг-орігамі (я помітив його лише тепер!) котрий нагадує подібний з “Того, що біжить по лезу”.

Таблетки надто схожі на облатки, жарт з купюрою певно не помітив хіба лінивий, панель з медсестрою схожа на плакат в стилі соц. реалізм.
Руна Ейваз – тринадцята руна старшого футарка. Світове дерево, тис , сила, надійність , швидкість та захист.
Герой провалюється в червоне інферно, чи то паралельного виміру, а чи власної голови. Головою вниз між іншим (привіт Hanged Man).
Один з тих епізодів, коли пробігають мурахи : “Урум Філмс” і всі мої улюблені аніме : “Паприка” Сатосі Кона (найцікавіше аніме про сни), “Дух в Оболонці. Невинність” (рідкісний випадок, коли сиквел перевершує перший фільм). “K-PAX”, котрого я ще не бачив і буду дивитись саме цього вечора (Макс, дякую за рекомендацію).

Рекурсія до “Світу Крістіни”, де ця ж Крістіна в якості ведучої документального фільму розповідає читачеві про архетипи й колективне несвідоме. Далі, я розумію, що все ж таки був правий, коли говорив про Платонівські ідеї та Печеру, в своєму першому огляді.
Ну і не було б дивним очікувати на появу Пантеону. Удинський ступає на стежку великих авторів – Дансейні, Блейка, Толкіна, Ґеймана і Міньоли створюючи власних богів, тут доцільно процитувати Повелителя Ящірок :
In the land of Gods and Monsters
I was an angel
Livin’ in the garden of evil
Screwed up, scared, doing anything that I needed.

Помітний вплив Сім’ї Безмежних Ґеймана, “Темних душ” і гностичних текстів з Софією та Ялдабаофом.
І закінчується випуск на потужному кліфф-генґері, тобто все скомпоновано та ідеально продумано.
Читаючи “Залізну голову”, я зрозумів для чого автор її створив : це ідеальний простір де можна заховати свої улюблені твори інших геніїв, а також самому спробувати погратися в бога, це сутність “Тетраморфеуса” і більшості борхесівських шедеврів – направити читача від однієї книги, до інших книг, фільмів, пісень, тих речей , котрі сформували Палац Розуму автора і яким він не може не віддячити.
Закодовене посилання на “Залізну голову” Максима Удинського вже знайшло своє місце в Тетраморфеусі, чи з’явиться “Тетраморфеус” на сторінках інших творів покаже час.
ТЛУМ!
УРУМ!
