“Залізна Голова” Максима Удинського. випуск 2

Українські комікси це щось дуже дивне і унікальне – культура мальованих історій з’явилась в нас відносно пізно, вже в ті часи, коли комікси були самостійним серйозним мистецтвом, а не просто шаржевими картинками чи дешевими історійками для вбивання часу. І тому не дивно, що в нас немає власної супергероїки, але є кілька творів світового рівня, які сміливо можуть змагатись якістю сюжету та малюнку із закордонними представниками. Мова йде про анімалістично-антропоморфну антиутопію “Серед овець”, класичний пригодницький графічний роман  “Даогопак”, ще одну антиутопію з елементами фантастики та альтернативної історії  “Орда” і, напевно найскладніший, найвитонченіший і найтаємничіший психологічно-психоделічний трилер “Залізна Голова”.

Що мене вразило в першому випуску “Залізної голови” – багатство і неоднозначність сюжетних ходів, можливості для трактування і рідкісні мистецькі алюзії, котрі норма для Мура чи Моррісона, але я ще досі не бачив нічого подібного в українських авторів. Перший випуск, це така собі суміш “Острова проклятих”, “Мементо” і “Партитури на могильному камені”.

Звісно, що я хутчіш зробив передзамовлення за що отримав бонусні стікери, на котрих за моєю підозрою зображена одна й таж істота в трьох іпостасях – Урум, Мозок в якому він живе і частково яким він і є, а також кіт (Урум, яким його бачить Марченко).

Коротко перекажу сюжет коміксу – Сурма, пацієнт психологічного шпиталю недалекого майбутнього, прокидається з залізною пластиною у голові, він погано пам’ятає, що він залюдина, а окрім того в його голові звучить дивний голос, котрий називає себе Урумом. Разом з Сурмою, читачеві прийдеться розкрити таємницю його минулого і спробувати вибратись із лікарні.

Приступаючи до аналізу другого випуску буде доречно сказати, що відгук про перший я написав для Журналу “Чорний лев” і його можна прочитати за посиланням:

“Хлопчик в єнотовій шапці” – картина 1965, кисті неперевершеного Ендрю Ваєта – одна з перших інтелектуальних пасхалок, розкиданих автором, вона висить на стіні психіатричного диспансера, біля неї примостився Сурма, звісно не просто так. На картині зображено Джеймі Ваєта – майбутнього художника з генерації Ваєтів, батько зображує дитину в полі, золоті простори, сухе деревце позбавлене листя позаду, погляд дитини не зафіксований на чомусь конкретному, це легендарна задума молодого деміурга. Тут уважний читач зможе прослідкувати певний гностичний посил – Маска – її син Урум, Сурма – Урум (як його ж плід уяви або альтер-еґо).

Далі – неоднозначна “Синя Папка” і тут, я осягаю, близькість “Залізної голови” і найкращого серіалу в історії людства “Твін Пікса” – окультизм, інопланетяни, галюцинації, подорож між вимірами, доппельґанґери і пречудова неоднозначність. Для пояснення : в США і Радянському союзі існували справжні спонсоровані державою проекти з дослідження НЛО, вони відомі під різними назвами, але найпоширеніші це  “Синя Книга” та “Синя Папка”, Максим Удинський таким чином виконує Пєлєвінський фінт – поміщає таємницю в таємницю.

А наступна сторінка з неперевершеним розворотом, це напевно одне з кращого, що я бачив в українських коміксах : головний герой старається розгадати загадку сховану в малюнках божевільного, а читач тим часом знаходить цікаві деталі в кімнаті : білий вовк Корешкова, таємниче перо у склянці, єдиноріг-орігамі (я помітив його лише тепер!) котрий нагадує подібний з “Того, що біжить по лезу”.

Таблетки надто схожі на облатки, жарт з купюрою певно не помітив хіба лінивий, панель з медсестрою схожа на плакат в стилі соц. реалізм.

Руна Ейваз – тринадцята руна старшого футарка. Світове дерево, тис , сила, надійність , швидкість та захист.

Герой провалюється в червоне інферно, чи то паралельного виміру, а чи власної голови. Головою вниз між іншим (привіт Hanged Man).

Один з тих епізодів, коли пробігають мурахи : “Урум Філмс” і всі мої улюблені аніме : “Паприка” Сатосі Кона (найцікавіше аніме про сни), “Дух в Оболонці. Невинність” (рідкісний випадок, коли сиквел перевершує перший фільм). “K-PAX”, котрого я ще не бачив і буду дивитись саме цього вечора (Макс, дякую за рекомендацію).

Рекурсія до “Світу Крістіни”, де ця ж Крістіна в якості ведучої документального фільму розповідає читачеві про архетипи й колективне несвідоме. Далі, я розумію, що все ж таки був правий, коли говорив про Платонівські ідеї та Печеру, в своєму першому огляді.

Ну і не було б дивним очікувати на появу Пантеону. Удинський ступає на стежку великих авторів – Дансейні, Блейка, Толкіна, Ґеймана і Міньоли створюючи власних богів, тут доцільно процитувати Повелителя Ящірок :

In the land of Gods and Monsters
I was an angel
Livin’ in the garden of evil
Screwed up, scared, doing anything that I needed.

Помітний вплив Сім’ї Безмежних Ґеймана, “Темних душ” і гностичних текстів з Софією та Ялдабаофом.

І закінчується випуск на потужному кліфф-генґері, тобто все скомпоновано та ідеально продумано.

Читаючи “Залізну голову”, я зрозумів для чого автор її створив : це ідеальний простір де можна заховати свої улюблені твори інших геніїв, а також самому спробувати погратися в бога, це сутність “Тетраморфеуса” і більшості борхесівських шедеврів – направити читача від однієї книги, до інших книг, фільмів, пісень, тих речей , котрі сформували Палац Розуму автора і яким він не може не віддячити.

Закодовене посилання на “Залізну голову” Максима Удинського вже знайшло своє місце в Тетраморфеусі, чи з’явиться “Тетраморфеус” на сторінках інших творів покаже час.

ТЛУМ!

УРУМ!

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s