Луцій Анней Сенека“Діалоги”

В той час, коли я пишу цей текст, на фоні звучать божественні “Страсті за Іоаном” Баха. Це символічна музика, можливо найкращий музичний твір коли небудь створений на Землі. Для мене це дуже особиста і навіть пережита музика. Я часто слухаю її перед сном, під час тренувань, коли насолоджуюсь природою і безлюддям, коли думаю про життя і смерть. Неодноразово Бах, П’ярт і Саті звучали при написанні “Тетраморфеуса”, особливо сцен боїв, смертей і метаморфоз.І зараз я слухаю “Страсті” прочитавши останню сторінку “Діалогів” Луція Аннея Сенеки, напевно найглибшого і найближчого мені за світоглядом філософа. В мене існує певний рейтинг геніальності прочитаних книг, це миті, коли я просто не витримую і починаю безперестанно повторювати “геній, геніально, велико, сильно”.

За три дні, коли я пожадливо вчитувався в Діалоги, цим моментів було дуже багато, занадто багато. Без перебільшення, це наймудріша філософська книга , прочитана мною в житті, ба більше, це найактуальніша книга, прикладна річ, котру можна ітреба застосовувати. Це своєрідна Біблія, проте її заповіді, це заповіді не поклоніння, а росту, збагачення і долання слабкої людської натури – це шлях мудреця.Напевно найбільший захват в мене виникає тоді, коли бачу свої, синтезовані за життя думки у викладах великих авторів. Це сталося і з Сенекою, адже всі найважливіші принципи, котрими я послуговуюсь кожного дня, він детально пояснив і виклав у своїх Діалогах.

Так що ж це за принципи, якими є постулати мудреця, бога в собі, будівничого власного світу?1)Час. Час – найбільше благо і найбільша валюта, котра ніколи не знеціниться. Саме зараз, ви витрачаєте крупинки часу на прочитання статті, а могли б насолодитись природою, поговорити з коханою людиною, обдумати плани подальшого життя, або ж загубитись в натовпі друзів-знайомих, прогортати сотні фотографій і пустопорожніх постів, написати дотепний коментар, чи образитись на політичну рекламу. Час – мірило всього і нам здається, що його завжди вдосталь, що він завжди буде. І так, він дійсно завжди буде, але ми будемо не завжди. Я зауважив, що найбільшу образу можна завдати людині, відмовивши їй в зустрічі, в увазі, тобто – не виділивши комусь час. А для всіх це так природно – що всі мають на нас зважати, слухати наші думки, всім ми маємо бути цікавими, так як і всі інші цього ж хочуть від нас. Твердження це абсурдне і немудре, воно веде за собою втрату років життя на пустопорожні бесіди, посиденьки з людьми, котрі не змінюються на краще, слова і біди котрих ми вже вивчили і всі їх діалоги нам завідомо відомі . А все ще витрачаємо на це час – на автоматичні нещирі привітання з днем народження людей,яких і не знаємо, просто сповіщення в новинах нам про це нагадує, на коментарі і вподобання з увічливості, на вислуховування ниття вічних невдах. І дивно, бо в цей час ми могли б слухати, або читати кращих вчених, мудреців , діячів людської епохи. Тому варто переоцінити користь від спілкування. Значно більше дає книга, інтелектуальний фільм, фізичні тренування, довірча розмова з братом-сетрою по духу, кохання, відпочинок на природі.

2)Діяльна бездіяльність. Є такий тип людей, котрі постійно суятяться і щось роблять – завжди телефон біля вуха, завжди переглядають фото знайомих в соц. мережах, завжди коментують і печуться політикою, завжди повно справ на роботі, завжди якісь проблеми, плани, зустрічі. Такі люди ніколи не мають часу для себе, думка про медитацію, чи про роздуми над життям для такої людини страшна. Ці люди, як каже Лукрецій , тікають самі від себе. Тікають в роботу, в сім’ю, в суперечки з невідомими в інстаграмі, в гуртки, партії, спільноти. Дійсного краху така людина зазнає в старості, тоді, не збудувавши в своїй душі тихої гавані, корабля смерті, ці люди врешті або впадають в релігійний догматизм, або стають живим втіленням хворості і нещасності-злоби, або дуже швидко вмирають, буркочучи й говорячи, що колись було ліпше. Тому не варто тікати від себе, замість перегляду пустопорожнього футбольного матчу, пивної пиятики, обмивання кісток з базікалами, краще знайти спокійне місце й помедитувати, подумати чи дійсно ми задоволені своїм життям, чи є у нас висока ціль, так хоча б якась ціль.

3)Авторитети і можливість бути ображеним. Одна з найважливіших аксіом, котрі я відкрив за все життя – образити можна лиш того, хто надає зображувачеві потрібного статусу. Звучить трохи важко тому ось приклад із життя. Йдучи на роботу, неуважна людина може ступити в брудну калюжу. Чи будемо ми проклинати калюжу і вимагати в неї вибачення? Ні. Тому що калюжа це стихійна сила, ціль брудної калюжі – бути брудною калюжею. На неї ми вплинути не можемо, хіба що засипати, але стільки таких калюж нам ще стрінеться по дорозі до цілі? Наша ж ціль, бути уважним пішоходом. Подібно до цього, ми ніколи не зможемо вплинути на людські маси – це та ж сама стихійна сила. Те ж саме стосується похвали. Чи буде вам приємно, коли вас похвалить упосліджений вбивця, негідник, наркоман? Ні. Тому що дана особа не має авторитету. Але цю ж думку можна застосувати і до всіх людей довкола нас, бо ніхто не знає нас, так, як знаємо себе ми. Тобто, найвищим авторитетом для людини є вона сама. Лише ми знаємо, коли зробили все, що могли, а коли віддалися справі не повністю, лише ми знаємо, коли піднеслися над собою старим, коли дійсно підросли, стали кращими. Тому єдиним авторитетом для мудрої людини є лише вона сама. Звісно, нам можуть бути приємними похвали, а ще краще цінні поради від професіоналів у певних галузях – від досвідченіших лікарів, митців, учених, але така людина може бути віртуозом у своїй справі, але водночас низькою в моральному плані. Видатний музикант може водночас бути наркоманом, художник чи лікар може вбивати себе цигарками і алкоголем. Тому треба відмежовувати фах від доблесті. Гітлер малював непогані пейзажі.

4)Діяння для себе і діяння для інших. Це один з епікурейських законів, котрі вдало застосовував Сенека, тому його і вважаємо неостоїком, а не класичним стоїком, для котрого головна ціль – благі діяння для суспільства. Все що ми робимо, все що виготовляємо, пишемо , створюємо треба робити передусім тому, що нам приємно це робити. Для хірурга важка операція – великий труд, але чи тільки ради спасіння життя і ради грошей він займається цим? Ні, він робить це , бо це його покликання, або як казав Сковорода “Сродна праця”. Тому все, що робимо, має робити із задоволенням, з любов’ю до праці, бо лиш в праці людина стає людиною, істотою мислячою, діяльною. Визнання людей – діло побічне, його може й не бути (за все життя Ван Гог продав одну картину), тому, що повторюю ще раз, натовп – така ж стихія, як паводок, чи гроза. Вдячність людська короткотривала, люди швидко забувають добре, а зле пам’ятають повік. Тому, будьмо діяльними для себе, адже навіть коли зазнаємо невдачі, можемо бути правдивими перед собою, що займались тим, до чого душа лежала. Зараз я пишу цей текст не тому, що маю надію зібрати сотні вподобань, схвальних коментарів і так далі( якщо б я хотів цього, я б знайшов гарненьку картинку, якусь мотивуючу цитату і вуаля). Я роблю це, для діалогу з собою, а також щоб підсумувати знання Сенеки.

В кожного в житті є якась, здавалося б нездійсненна мрія – незакінчений велетенський роман, дім за містом, поїдка в галерею Уфіці, спортивне тіло. Коли людина здобуває дійсно омріяну, бажану велику ціль, вона не писатиме про це в соц. мережах, вона не виставлятиме мільйон фотографій, щоб самій собі і іншим довести власне щастя. Справжнє щастя тихе і самодостатнє, як і справжня мудрість і любов.Луцій Анней Сенака помер, коли імператор Нерон призначив йому самогубство. Сенека перетяв собі вени, як і Сократ, котрий випив чашу отрути. Він був багачем, але приголомшливе багатство не зробило його боягузом, він прийняв смерть з хоробрістю, жив без страху і вмер без страху. Нерон не мав жодного морального права посягнути на людину вищу за себе, Сенека так само без шкоди для совісті зміг би і втекти. Але ж не втік.

Чим вважати цей його останній жест? Позерством? Мучеництвом? Я вважаю його самоствердженням. Переступом через людську сутність, майже недосяжним у нашу епоху. Він перетяв собі вени і покинув світ. Але безцінна праця його розуму залишилась, студене гірське джерело з котрого п’ють і напуваються всі ті, що йдуть до мудрості , вишукування істини і самості.“Страсті за Іоаном” урочисто звучать, на душі спокійно, у кімнату просочується сріблясте місячне сяйво, я згадую слова Сенеки. “ Душа мудреця – наче той обшир, що понад місяцем : там завжди помірне сяйво.”

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s