Рюноске Акутагава”У країні водяників”

Пречудове оповідання, котре у своїй атмосфері балансує між “Мандрами Гулівера” Свіфта і “Замком” Кафки. Розповідь пацієнта психіатричної клініки про його подорож в країну кап – водяних міфічних істот з японського фольклору. Описується культура кап, котра місцями нагадує зведену до абсурдності людську культуру, розповідається і про дивні уявлення кап про сім’ю, правосуддя і безробіття. Але найцікавішим епізодом є опис, так званої Церкви Життя і її святих, котрий приведу нижче.

— Сьогодні я прийшов не сам. Оцей добродій, як ви, мабуть, знаєте… – І Рап хутко розповів про мене. Та розповідь, видно, знімала з нього провину за нечасте відвідування храму. – А чи не погодитеся бути цьому гостеві за провідника?Настоятель ґречно всміхнувся, привітався зі мною і вказав рукою на вівтар.— Та який з мене провідник… От перед вами «Дерево життя» – ми йому поклоняємося. Як бачите, на ньому золотаві й зелені плоди. Золотаві – плоди добра, зелені – зла…Від його пояснень мене раптом занудило. Слова лагідного дідка надто скидалися на стару затерту алегорію. Я, звісно, вдавав, що пильно слухаю, а сам раз по раз окидав оком храм, корінфські колони, готичні склепіння, мавританську кахляну підлогу, пюпітри (імітація кінця XVIII століття). Від храму віяло спокоєм, вражала первісно дика краса. Та найбільше привертали мою увагу ніші обабіч стін з мармуровими погруддями. Мені здалося, ніби я вже десь бачив їх. Та найдивовижніше чекало на мене згодом. Тільки-но настоятель скінчив оповідь про «Дерево життя», як ми підійшли до погруддя у стіні праворуч.— Стріндберґ, один з наших святих, що повстав проти всього на світі. Кажуть, випивши ківш лиха, він знайшов порятунок у Сведенберґовій філософії. А насправді він там його не знайшов. Цей святий, як і ми, вірив у «релігію життя» і тільки. Прочитайте залишені нам його «Легенди», і ви дізнаєтеся, що він пробував заподіяти собі смерть.Мені зробилося трохи сумно, і я звернув погляд на суміжну нішу. Там стояло погруддя вусатого, кругловидого німця.— Це Ніцше, співець Заратустри. Він шукав порятунку в створених уявою надлюдей. А не знайшовши його, збожеволів. Якби він не збожеволів, то, мабуть, не був би святим, – дідок трохи помовчав, потім підвів мене до третьої ніші.— Третій святий – Толстой. Ревніше за всіх дотримувався аскетизму. Бо, бувши з діда-прадіда дворянином, не виставляв перед жадібним до видовиськ людям своїх мук. Намагався вірити Христовим проповідям, що їх життя підриває. Він навіть привселюдно заявляв, що віритьу Христа. Однак на схилі життя не міг подарувати собі того, що став жалюгідним брехуном. Відомо, що і цей святий іноді лякався сволоків у кабінеті. А що залічено його до сонму святих, то, очевидячки, він не заподіяв собі смерті.У четвертій ніші стояло погруддя японця. Побачивши обличчя земляка, я, певна річ, зрадів.— Це Доппо Кунікіда[139]. Поет, що глибоко збагнув душу чорнороба, який кинувся під поїзд. Гадаю, що більше розво-дитись про нього нема потреби. Отже, п’ята ніша.— Та це, здається, Ваґнер.— Він приятель кайзера й водночас революціонер. На схилі віку молився навіть перед обідом. Ясна річ, дотримувався не християнської релігії, а «релігії життя». З листів, залишених по смерті, важко дізнатися, чи страждання на цьому світі гнали його в обійми смерті, чи ні.Тим часом я спинився перед шостою нішею.— Оце Стріндберґів друг, французький маляр, з купців. Замість годувати велику сім’ю у Франції, оженився з таїтянкою. У міцних жилах цього святого вирувала матроська кров. Але погляньте на його зуби. На них сліди миш’яку чи ще якоїсь отрути. У сьомій ніші… та, я бачу, ви притомилися. Тоді зайдіть ось сюди.Я таки справді втомився. Тож радо пішов з Рапом услід за настоятелем по коридору, виповненому запахом ладану, до світлички. У кутку під чорнолакованим портретом лежав кетяг дикого винограду. Мені на хвилю здалося, ніби я в убогій чернечій келії. Дідок, видно, здогадався, що в мене на душі, бо, не давши й присісти, трохи докірливо повчав:— Не забудьте, наша релігія – «релігія життя». Наш бог – виписані на «Дереві життя» слова: «Живіть повно». Пане Рап, ви повідали вашому приятелеві про наших святих?— Та де там, я сам майже нічого про них не чув, – чухаючи потилицю, щиросердечно признався Рап.А настоятель тим часом, лагідно усміхаючись, вів далі:— Вам, може, важко зрозуміти, але наш бог створив світ за один день. (Виходить, і дерево може творити). А згодом він витворив самицю. З превеликої нудьги вона почала домагатися водяника до пари. Наш бог пожалів самицю, взяв у неї дрібок мозку, створив водяника й обох благословив таки ми словами: «їжте, плодіться і живіть на втіху».

Цю книгу я прочитав-прослухав у трьох виданнях – прекрасна аудіоверсія в озвученні Сергія Чонішвілі, потім пробігся очима своїм паперовим виданням і врешті, для цитати знайшов переклад Івана Дзюби. З Акутагавою я знайомий давно, але читав лише короткі твори, добре пам’ятаю “Браму Расьомон” і завжди радий вертатись в його філософські, сюррелістичні світи.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s