Тіберій Сільваші “Дерево Одіссея”

Двадцять днів я непоспішаючи читав цю книгу. Потрібно було виділити час на обдумування, з деякими думками треба було переспати, ще раз вернутись до них дорогою на роботу. Перші есеї це своєрідна гра і перевірка читача, чи знайомий він з основами, з живописом старих майстрів, своєрідним тезаурусом. Тут особливої уваги заслуговує сомнамбулічний ретрит у світ Вермеєра, блукання залами, котрі нагадують чи то чорний віґвам Твін Пікса, чи якийсь бароковий лабіринт. Таємнича фігура Майстра за роботою, воплочена муза побіля нього і бажання побачити його лице. Неможливе бажання, бо обличчя живописця в його роботах. Де Кіріко – тут деякі місця не витримав і виділив маркером – ось так треба писати про картини і авторів, котрих любиш. Великий Рембрандт, тут теж перечитував подекілька разів, дуже велико. Коли перейшов до статей про українських митців, багатьох відкрив вперше, звернувся до Ґуґла, багато картин позберігав, щоб повернутися знову. Я давно шукав якусь серію статей, де б мені пояснили глибини непредметного, абстрактного живопису, всім, хто поставив перед собою це питання – сміливо рекомендую цю книгу, якщо ви не зрозумієте Сільваші, то певно не зрозумієте ні Ньюмена, ні Ротко, ні Поллока, ні Малевича. Цікава класифікація від Тіберія на художників та живописців. Перші працюють з відрізком часу, хроносом, друзі з часом, як таким – еоном (тут з’являються юнгіанські асоціації і недарма) . Письмо і світогляд Сільваші граничать з герметизмом і магічними практиками, він згадує Книгу Перемін, алхімію і містерії, старається синтезувати філософський камінь. Це – Велика Робота, межа між зображенням і досвідом. Є у нас і багато спільного – любов до Антоніоні, Берґмана, Бели Тара. Живопис Тіберія стоїть над лінгвістичним і сюжетним мистецтвом, це щось древніше, не мімезис а досвід, коли колір стає світлом, а зґвалтований рекламою, модою і соц. мережами мозок, раптово дивиться в прірву, або на широке поле трави, або на збільшенний фраґмент райдужки кота. Інтерв’ю різних років, поміщені вкінці це підсумок зі статей і попередніх есеїв, думки час до часу повторюються і це добре, repetitio est mater studiorum, так ми краще вчимося, а Сільваші добрий учитель. Недавно я побачив відео виступу автора, бо дуже хотів почути його голос, манеру : закарпатський, такий ненав’язливий і щирий, було б цікаво колись прочитати-переглянути альбом з еволюцією стилю Сільваші. Хотілось би побачити і його “відкритки” ( вислів Параджанова) зроблені при зйомці “Тіней забутих предків”, найкращого українського фільму. Врешті, я думаю в нас би вийшов чудовий діалог перед умовним полотном Де Кіріко чи Вермеєра, але й так, я дуже радий що трішечки більше розумію мистецтво і трішечки по іншому дивлюсь на колір, тінь, і білу снігову перину за вікном. Дякую.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s