Юрій Андрухович “Радіо Ніч”

Я почав читати цю книгу вночі.

Як воно завше буває, перше, що відчувається, це автентичний стиль. Манера Андруховича виписана, вироблена багатьма роками, в принципі, це те, що від нього вже не відбереш. Особливі слова, звороти, ваґабундівські перелічення, гра зі словами, автоалюзії, це все, а також багато нового (якесь осучаснення) в достатній кількості розсипано сторінками, але крім цього “Радіо Ніч” вражає музичністю і роздумами про бога і диявола.”

Барабанна, наприклад, перетинка

Якщо бог нам батько, то диявол – нерозлучний друг.” Саме цією цитатою починається роман. І саме цей дуалізм, а радше, монізм (вкінці лишається тільки диявол) йде за читачем та головним героєм Йосифом Ротським до кінця.

Епіграфи це цитати з “Бардо Тодола” і Вальзерової “Прогулянки”, першу книгу мені пощастило прочитати ще минулого року, а ось друга (між іншим перекладена Андруховичем) ще очікує на прочитання.

І буде гуркіт гір, що валяться, і розбурханих потоків у морях, що розливаються, і ревіння вогню, і розгніваний вітер. Чотири стихії в своїй пертурбації, своєрідна маленька апокаліпса, а ще четверо звірів, Тетраморф і Аніма Мунді , Душа Світу.

Результат пошуку зображень за запитом tarot world card
Аніма Мунді в оточенні чотирьох звірів на одній із найдавніших тароїчних колод “Марсільському Таро”
Більш Сучасна версія карти “Світ”, діва і звірі з одкровення присутні

В одному зі своїх інтерв’ю, Андрухович сказав, що трактувати його твори можна по-різному, все ж в епізоді з Аніме, та чотирма в купі з Ґаґою пияках, я помічаю саме Світову Душу в оточенні звірів, на що Юрій натякає нетиповим словесом “твар”.

Виходить, що Андрухович по-своєму і досить оригінально протрактував окультну, християнську символіку чотирьох звірів-євангелістів.

Причетно, що зараз я бачу самого себе в якості Чарлза Кінбота, себто намагаюсь побачити землі Земблії там де їх не існувало зроду-віку, але хай ця інтерпретація буде більше експериментом, аніж рецензією.

Результат пошуку зображень за запитом корабль дураков босх

Я ніколи не забуду коротке спілкування з ЮА, яке в основному стосувалось мого рукопису (на той час et stadio larvarum), котрий я посмів роздрукувати й вручити патріархові. Теж згадується, що ми тоді говорили про Борхеса, якого ЮА згодом згадає в романі, четвірки – сутність Тетраморфа теж (Тільки не вірте, що це місія, Меф. Бо це випадковість.) з’являються в книзі.

Результат пошуку зображень за запитом борхес и кот

Миросла-Яромир Сервус, Меф (він же один з чотирьох нерозлучних друзів, в числі яких – Друг дитинства, Теофіл і Джефрі Субботнік) в своєму імені має подібність до борхесівського Яромира Гладика.

Тут я згадую історію, котру Борхес – найліпший письменник людства, колись написав про іншого письменника. Того іншого звали Яромир Гладик і він перебував у Празі 1939 року. Окупація. Він був в камері, на ранок його мали вивести й розстріляти. В голові він перегравав, переписував і допрацьовував роботу всього свого життя – драму “Вороги”. В ніч перед смертю він попросив у бога один рік життя, щоб завершити свою працю. І бог дав йому цей рік. Ось Гладика виводять з карцеру. Ось він спускається сходами, мріючи про те, що його проведуть крізь лабіринти ходів, порталів і ліфтів, що до смерті його вестимуть дуже довгим шляхом, може й у вічність довжиною. Що на цьому шляху, багато хто з його катів помре, або загубиться. Що вони потраплять в якийсь сюрреалістичний замок, гобітівський лабіринт,  садибу з безконечною кавалькадою кімнат, з мармуровими статуями віку архаїчної минувшини, з бароковими стінами де з важких золотих рам можна бачити обличчя благородних оленів і королів, з цими колонами і моррісонівськими шпалерами, з дорогими м’якими килимами, котрі вбирають в себе кожен крок, кожен голос і кожен шерех, з теракотовими Матрейями і Авалокітешварами, з цим убранством віку минулого, з кімнатами і опочекальнями, котрі ще залишили на собі аморфний відтиск чиєїсь присутності, когось іншого, але подібного на них, втікача, дошуковувача  істини і виходу, але виходу немає і останній знеможений кат, котрий на початку хресної ходи був молодим білявим нібелунґом, тепер став миршави донкіхотом, тож цей збідований кат знесилено приставляє Гладика до однієї зі стін і сам віддавши собі команду стріляє, Gevehr 40, клік-клак, іскра, запал, вогонь, ба-бах і перед самим чолом Гладика куля зупиняється. Він не вірить своїм очам, але час в дійсності зупинився, рівно на рік, рівно на той час, котрий потрібний авторові для закінчення п’єси.

Її ніхто не прочитає, але це і є суть Великого Роблення. Це цінність тільки для того хто робить, Великого Ремісника. Cura te ipsum. Гладик не може поворухнутись, чи сказати слово, він зупинився саме в тій позі в котрій чекав розстрілу. Стійкий олов’яний солдатик, руки рівно по швах, плечі дещо зіщулені, правиця стискає витягнену на двір тканину кишені штанів. Праве око закрите. Від страху? Чи це вже свідома жертва, бо як воно говориться в старшій книзі:  “Він один пристав до медового озера і почув звідтам голос відрізаної голови – Ти, що жадаєш пити води мудрости, подай жертву, хай буде та жертва дорога і дорого віддасться тобі. І вийняв він своє праве око і вкинув до озера. І пив і мудрість прибувала в нього.” Час зупинився і Гладик зі своїм закритим правим і відкритим лівим оком теж застиг в часі,як комар в пацьорці янтарю. Тоді він почав працювати над своєю драмою і врешті закінчив її, доповнюючи і черпаючи з того, що бачив перед собою. Він багатотисячно обзирав змарніле лице ката, його холодну бісерину поту, що спинилась в зморшкуватій улоговині брів, іриси очей його з блідими, блакитними пагонами газового вогню, котрий увивався довкіл чорних крапок зіниць, тріщини на його вустах, невеличкий струп в ямочці над верхньою губою, коли дитя народжується, янгол прикладає йому вказівного пальця до губ, щоб дитина нікому не повідала про колодязь душ, його  лабіринтовий візерунок на килимі, панорамну широчезну картину з побоїщем і трупами оленів та королів, напіввідчинені двері з полишеною попередньою кімнатою, відбиток людської долоні на невеличкому інкрустованому столику, пластівці пилу що виображали з мороку блідий світлянистий рукав місячного позаземного сяйва, чотири мідні статуетки, двох вовків і двох воронів, своє відображення в зеркалі, поміщеному в круглу раму на стіні напроти, як на картині Ван Ейка, подумалось йому, від бачив важкі брижі багатої багряної драперії за своєю спиною, відкрита, як складки тюрбана Аль Хазреда, як на картині Ван Ейка, знов подумалось йому і це повторювання мало щось від поезії, від laterna magika, лише там, творець все ще зносив на голові убір. Він засинав, концентруючись на вічній темряві правого ока і прокидався повертаючись до обдарованого зором ока лівого. У своїй голові він мандрував текстом “Ворогів”, як класичним текстом, тобто, речення і слова стали для нього його особистою класикою. Він вже не порівнював себе з Брехтом чи Шекспіром, він порівнював їх із собою. Він критикував і виправляв огріхи і смакував місця, котрими гордився. Врешті, він з почуттям виконаного обов’язку, поставив крапку в історії, а куля поставила крапку йому на чолі.

Не обійшлося без улюбленого мною і автором бароко – ось тільки відчуйте це прекрасне босхіанське біснування.

Як відомо, раніше до Босха звертався інший франківський геній – Прохасько в своєму магічно-реалістичному романі “НепрОсті”.

Розсипи таємниць, читач дуже легко може пропустити, звернувши свою увагу на акробатичні описи численних коїтусів (кажуть навіть, що патріарха пробували номінувати на Золотий Хрін), окрім легендарного міжніжжя, з’являється спрокволистий пуч, ну і вже згадуваний в Дванадцяти обручах поршень, щоправда на це раз не холодний.

Носороги Йонеско, 73 відсотки на невдачу і 23 на одужання, катабазис Кокто, Тагабат Хвильового і він же із Рекреацій, хороший невермор та інші загадки, приховані наче флешка в гнізді Едґара і вже чекають віднайдення.

Тароїчна ікона художника Джона Трінніка виконана на замовлення Артура Вейта для таїнств Ордену Троянди і Золотого Хреста

Розглядаючи відносини Йоса та Аніме, можна говорити про відношення самого автора з сучасним татуйовано-гіпстерським світом, спочатку це ніби й цікаво, але все ж унеможливлює свободу традиціоналізму і ортодоксальності. А ще про кінцівку, все мало б скластись саме так, бо як казав Умберто Еко “Писати про успішних героїв нецікаво, краще говорити про тих, хто зазнав невдачі”.

“Радіо Ніч” це реакція Андруховича на сучасний стан речей, що могло б зробити роман вже неактуальним через кілька років, але автор робить витончений фінт – показує альтернативну історію. Особливо потішив геніальний епізод з яйцем (Моя граната не для всіх. Моя граната для гаранта).

Йос перебуває в ізоляції, але тим не менш дуже хоче говорити до інших, бути почутим. Дещо незрозумілою залишається кінцівка, але неоднозначність це ознака будь-якого хорошого роману.

Андрухович, котрий в одному з інтерв’ю не знав що таке Майнкрафт (і дякувати богу), раптово говорить про Мононоке і Майстрів меча. Іронія щодо сексуальної згоди, фемінітивів і всякого хіпстерства, відречення від соц. мереж і безсенсового самофотографування – у всьому цьому автор все ще лишається вірному собі.

“Радіо Ніч” – відбувається в багатьох затишних , ізольованих місцинах – швейцарській тюрмі-винограднику, кімнатці над концерт-баром в Носорогах, кам’яниці на грецькому острові, і врешті – на студії, в прообразі премордіальної темряви з якої деміург сповіщає свої істини нашорошеному світові.

Андрухович грається жанрами, тут є і п’єса і барокове фентезі і натяк на боротьбу різних світових порядків.

І на останок, про обкладинку, навіть без прочитання назви, зрозуміло, що це Святе подружжя, Влод Костирко таким чином поєднав тут сучасність і універсальну іконографію. Лисуватий Йосип, як тароїчний імператор всівся на кубі, андрогінний янгол, тендітна Анімарія з ніжними грудьми (насправді вони не такі вже й великі) , товстий рожевоволосий путті-малюк і Ворон, вічний спостерігач і хоронитель приймача.

З музики котра резонувала : King Krimson, Doors і Манзарек, “Arrival or Birds”, Джонні Кеш і Девід Бові.

Розуміння та осягання цієї книги ще не закінчено, попереду “Прогулянка”, майбутні перечитування та інсайти.

Я закінчив читати “Радіо Ніч” вночі, Список Ротського на репіті, великі та малі події впливають на життя та твори авторів, чотири звіри спостерігають кожен з свого виміру, хороші книжки живлять розум і породжують інші книги.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s