“Дублінці” Джеймса Джойса – місто очима міста.

Книга “Дублінці” – багатоголоса пісня, літанія Містові проспівана його органелами, корпускулами, коли уста славлять і проклинають самі себе.

Видавець, котрий після п’яти років роботи автора, мав би випустити книгу у світ, на батьківщині Джойса. Але перечитавши всі новели, не тільки відмінив друк, але й про всяк випадок спалив гранки а з ними й тисячу неопублікованих, незодягнених в палітурки книжкових тіл. До того, в періодичних виданнях вийшло кілька перших оповідок, реакція публіки на них була очікувано негативна.

Що ж такого страшного дозволив собі написати Джеймс Джойс про свою кохано-ненависну батьківщину? Ні, це не була колекція пасквілів і сатири, автор просто щосили намагався показати дублінцям їх справжнє лице, їх сутність.

Читаючи оповідання, легко можна помітити що вони ніби написані в хронологічному зрізі – спочатку це описи життів, думок і переживань дітей, як наприклад “Аравія”, про хлопчика, котрий намагається купити якийсь маленький подарунок для дівчини, котра йому подобається і раптово усвідомлює свою нікчемність у “світі дорослих” у череві велетенського і абсолютно байдужого міста. “Аравія” – назва велетенського торгового центру, де дитина безцільно блукає, допоки, раптово, після голосного крику механіка, зусібіч починає гаснути світло – одна з найкращих деконструкцій Книги Буття, де бог проголошує: “Хай настане темрява” і темрява настає.

Поступово герої дорослішають, тепер це юна дівчина Евеліна, котра живе в гнітючій обителі бідності і сірості. В неї є хлопець-моряк,котрий  хоче забрати її звідси в інший (не говориться про кращий, але інший світ), проте все єство дівчини противиться втечі, вона так і не може відмовитись від сірої буденності, котра проросла в неї ніби отруйна пліснява.

“День в будівлі Комітету” – дуже цікава політична і водночас жива розповідь про кількох чоловіків, котрі працюють у передвиборчій пропаганді. Вони сидять в теплому вечірньому передпокої, п’ють дармове (спонсороване кандидатом) пиво і теревенять про Ірландію, Англію, Парнела, церкву і англійського короля. Чи готові вони  продати  батьківщину за пляшку пива? Риторичне питання.

Результат пошуку зображень за запитом dubliners joyce illustrations

“Нещастя” – головний герой містер Даффі, байдужий до людей мізантроп, одинокий “чоловік в футлярі”, знайомиться з одруженою жінкою місіс Сініко. Разом вони таємно гуляють різними місцинами Дубліна, розмовляють про музику та літературу, Даффі позичає Сініко різні книги і коли її реакція на одну з них не задовольняє сноба (раптово він усвідомлює недалекість пані Сініко) Даффі різко пориває з нею всі стосунки. Через чотири роки він натрапляє на газетну статтю в якій описане самогубство пані Сініко – та кинулась під поїзд (Джойсовий реверанс в сторону Кареніної), ще в статті розповідається про затяжний алкоголізм жінки котрий почався чотири роки тому (час коли він з нею порвав). Даффі усвідомлює, що привів жінку до смерті, він кається, але вже надто пізно.

Але напевно найпотужнішим (а також найбільшим за об’ємом) є оповідання “Мертві”. Уважний читач знайде в ньому і трьох Мойр-Парок і  Макбетівських відьом (Джойс завжди знайде момент для шекспірівської алюзії). Головну роль грає невпевнений в собі, лицемірний інтелектуал  Ґебріел Конрой, слова котрого розходяться з діями. На святковому вечорі він проголошує скрупульозно підготовлену промову, збирає овації і ніби сам обманює себе, говорячи про велич Ірландії, приязнь і братерство та багато інших слів, котрі для нього нічого не вартують. Фройдівське завершення оповідання – коли в готельному номері , Ґебріел згораючи від хіті і сексуальної жаги, все ж не може оволодіти своєю дружиною Ґретою, котра в сльозах розповідає йому історію свого дитинства. “Я хочу вмерти” – три тихих слова промовлені Майклом, хлопчиком, що міг стати співаком і в ту ж мить“Мертвими” стають всі, окрім небіжчика.

“Дублінці” – обов’язкова передмова і підготовка до “Улісса”. Сальвадор Далі казав: “Навчись творити, як старі майстри, а тоді вже вибудовуй власний стиль і твори, що хочеш”.

В цій збірці оповідань, Джойс іде слідами Флобера, Толстого і Мопассана в дечому навіть перевершуючи власних вчителів.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s