“Джо Варвар” – подорож до себе


“Joe the barbarian”
Grant Morrison, Sean Murphy

“Мені достатньо горіхової шкаралупи, що би сховатись там і мешкати з усіма своїми пожитками, лиш, аби голова не боліла ” – ці слова належать шекспірівському Гамлетові, а також багатьом мрійникам і митцям нашої блакитної цятки. Проблема головного героя коміксу ” Джо Варвар ” в тому, що його голова болить навіть у цій уявній шкаралущі.


А про це, давайте детальніше. В кожної мислячої ерудованої істоти існує певне місце, в англійській культурі його називають ” secret garden”, де “garden” це сад, а “secret” – таємний, межує з “sacred” – священний. Це внутрішній світ, своєрідний “Палац розуму і уяви” в котрий можна втекти, щоб побути там на одинці з собою, помедитувати, послухати Грига чи Баха і обдумати виклики життя.


Флобер називає це місце вежею зі слонової кості, з вершини якого видно весь досвід пережитого, а гам людської суєти не тривожить слух втікача.
Джо, це хлопчик сирота, котрий має багату уяву, колекцію фігурок і іграшок, ручного пацюка, комікси і талант художника. А так, ледь не забув про головний біль – цукровий діабет.
І от уявіть собі, що станеться однієї неминучох грозової днини, коли раптово зникає світло, а дитячий організм близиться до стану гіпоглікемічної коми.


Цей “секретний сад”, ця “вежа зі слонової кості” у формі галюцинацій і марень проникає в реальність хлопчика.
Тоді звичайний похід за содовою до кухні і в підвал, щоб ввімкнути рубильник стає боротьбою з Лицарем Смерті. Ручний щур Джек, стає легендарним воїном-варваром, фігурки і солдатики стають армією, а сам Джо стає легендарним “Вмираючим Хлопчиком”, котрий має врятувати фентезійний світ власного “Я”.


За сюжет взявся геніальний Моррісон, малюнком заправляє Шон Мерфі, творець культового “Панк Рок Ісуса” і тепер він виводить чергового месію, правда на цей раз у свій власний внутрішній світ.
γνῶθι σεαυτόν ,gnōthi seauton,nosce te ipsum, temet nosce , пізнай самого себе – одна з 147 дельфійських максим, яка могла би стати слоганом даного коміксу.

Всі симпатії, фантазії і страхи Джо отримують плоть і кров. Вони буквально можуть йому шкодити чи допомагати. Він зустрічає туалетних піратів, магів і асасинів.

Головним його ворогом стає Лицар Смерті, котрий є символом його батька. А батько був військовим і помер на завданні.

Є тут час радіти і час сумувати, час знаходити друзів і час їх полишати, час хоробро битись з ворогами і час ховатись від них під материнським захистом.

Тут є час повірити в себе і принести Світло в руках. Вічне Світло, бо ось воно вже струменіє з Сонячного Сплетіння і Вмираючий Хлопчик мчить між свого війська на бравому скакуні.

Ні це не історія про ескапізм, це історія про багатство, котре ховається в кожному з нас, про наш найбільший скарб, котрий ми примножуємо собі читаючи хороші книги, переглядаючи мудрі фільми і спілкуючись з живими людьми.

Це історія про те, що ми самі собі створюємо пекло і рай. Бо ми самі собі Пекло і Самі собі Рай. Як Мілтонівський Люцифер, як Моррісонівський Джо.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s