Я хочу почати цю рецензію словами Мілана Кундери. Він казав, що в кожному великому літературному творі є елемент недомовленості , таємниці.
Я перевірив це на собі, коли пересвідчився що прослуховування музики на японській і інших абсолютно невідомих для мене мовах приносить якусь дивну насолоду. Напевно щось схоже виникало в дитини, коли вона слухала голоси оточуючих в колисці, не розуміла їх, але за інтонацією і тембром все ж уловлювала емоційне забарвлення.
Містичні оповідання Роберта Чемберса зі збірки ‘’Король у жовтому’’, грають саме на цьому ефекті.
Вже перше з них кидає читача в альтернативну історію з химерною логікою і світом. То тут то там з’являються непевні натяки на таємничу книгу ‘’Король в жовтому’’ , котра зводить з розуму всіх, хто її прочитає. Виникають імена, такі як Гастур, Наяди , Каркоза, Камілла, Касильда , Бліда Маска.
Тут же цікавий ефект, котрий чудово розіграв Скорсезе в ‘’Острові Проклятих’’ – неясно, чи божевільний сам головний герой, чи все відбувається насправді.
”Відновлювач репутацій” якнайкраще підходить для початку. Він задає певний ритм і ніби говорить – далі більше.
А далі дійсно більше. ”Маска” – для мене найкраще оповідання, зі статуями архітектурою неокласики і таємничим жахливим експериментом.
”У дворі дракона” – з цим оповіданням я познайомився відразу ж після перегляду шикарного ‘’ True detective ‘’. Звісно, я не знайшов перекладу і читати довелось в оригіналі. Тоді я закінчив прослуховування ‘’Червоного дракона’’ Гарріса, і це оповідання мені здалось дуже Кафкіанським за наповненням. Фінальна сцена нагадує зустріч К. і священика в храмі. Взагалі, привид Кафки тяжіє над збіркою і ще дасть про себе знати.
”Жовтий знак” – оповідання в стилі Лакрафта і По, але все ж з чимось своїм, оригінальним і самобутнім. Фігура сторожового в мене відкликається з жителями Лавкрафтівського Інсмута. Атмосфера невідворотності і приреченості не відпустить аж до кінця.
”Леді Д’Іс” – цікавий римейк легенди з елементами романтики.
А завершують збірку кілька коротких текстів ‘’Рай пророків’’ , в післямові вказано, що це можливо прототипи, зародки нереалізованих оповідань Чемберса. Це цікава теорія, але я вбачаю тут схожість знову ж таки з Кафкою і його найсильнішим твором – ”Афоризмами”. Той хто читав ”Афоризми” Кафки хоч раз в житті зрозуміє про що йде мова. Це лаконічні історії, котрі містять погляди на стан речей в суспільстві і можуть стати не аби якою поживою для роздумів для кожного. Дзекало і клоун чомусь лунають в унісон з ‘’Поемами в прозі’’ Бодлера.
Уважний читач помітить, що я вказав ”Рай пророків” останнім твором в збірці і скаже – Як так, залишилося ж іще більше половини книги ! Про те , це правда. Гірка правда.
Не знаю чим Керувався Чемберс, але разом з абсолютно неперевершеними оповіданнями циклу Короля в жовтому він помістив й інші, а саме розповіді про Париж.
Я не скажу , що вони геть погані (воєнне оповідання дуже навіть хороше) але їм не місце в цій книзі.
Потужний дисонанс , котрий виник у мене (я думаю і в майбутніх читачів теж) важко описати словами.
Бочку меду зіпсовано дьогтем і як не дивно тут вже справа не в перекладі чи в якості видання а саме в оригіналі і дивній задумці автора.
Король в жовтому саме та книга за якою можна сміливо судити про письменника – чудові хоррор оповідання з елементами філософії , змінюються історичними творами , а далі – жіночі романи. Таким був шлях творчості письменника і як не дивно він показав його ж у своїй першій збірці.
Та не будемо про погане, давайте ще трошки про хороше.
Оформлення – шикарне (я вже казав що видавництво Жупаньского , моє улюблене видавництво?).
Переклад Євгена Ліра – достойний. Особлива подяка за велику кількість пояснень і анотацій у самому тексті. Не знаю, хто над цим працював , чи Євген Лір, чи редактор, але це сильно. Тут і пояснення назв різних видів птахів і персон і рослин. Післямова шикарна , прочитав кілька разів з задоволенням, вона пояснює походження назв і пантеону ( респект Ліру).
Отже , що маємо? А маємо хороший переклад книги, яку варто було б видати лише половинно ( звісно це святотатство) і я особисто вам раджу (знаю що не послухаєте, бо я б не послухав) прочитати все аж до ”Вулиці чотирьох вітрів” , а далі закрити книгу і передивитись перший сезон Тру детектива.
